g: 22.04.2017
Необов’язкова книжка. У Сорокіна для мене таких кілька — “Метель”, трилогія “Лед”. Читаєш. З одного боку, Сорокін, звісно, (скажімо, неперевершенна історія про велетня Толстого), з іншого — бракує матеріального, суттєвого, якогось стрижня.
Втім, і такі книжки теж свою функцію виконують. Сорокін виступає тут як футуролог, зазираючи у майбутнє і вихоплюючи з нього деталі, які сьогодні здаються нам екзотичними вигадками, витвором ретивого розуму письменника, а завтра раптом стають частиною нашого життя. Так, “Днем опричника” і “Сахарным Кремлем” Владімір Гєоргієвіч (разом з Войновичем у “Москві 2042”) описав Росію, яку ми тоді ще не бачили та й в реальність якої й повірити не могли. А вони побачили. І ось вона — сахарно-кремльовская, грає православ’ям, середньовіччям, патріотизмом й самоізоляцією, круто замішана на лайні, альтернативних фактах і комуністичних хрестах (вони ж православні червоні зірки)