g: 14.08.2014
Давно вже не отримував такого задоволення від книжки. Зараз узагалі худліт йде з великим скрипом, але Масодова прочитав без зупинки, незважаючи на новини. Є такі твори, в яких, здається, жодне слово не з’являється випадково і не в своєму місці.
Останні експерименти над радянською реальністю в літературі закінчилися в радянській літературі ще у 20-х. До того ще можна було натрапити на «Кремль» Іванова, оповідання панфутуристів чи Платонова. Згодом усе зклеїлося і задубіло в одному комку жувальної гумки – єдиній формі виробничого роману, де, як писав Терц, «читатель узнает, как, несмотря на все поломки, станок был пущен в дело и как колхоз «Победа», вопреки дождливой погоде, собрал богатый урожай кукурузы, и, закрыв книгу, он с облегчением вздыхает, понимая, что нами сделан еще один шаг к коммунизму». Сам набір, незважаючи на 60-річне знущання над читачем соцреалізмом, не є не сумісним з літературою, з ним можна працювати, що доволі вдало завжди робили Сорокін чи Єлізаров. Свій експеримент робить і Масодов. Радянський ідейний арсенал – піонерів, Зою Космодемьянську, комунізм – він поміщає в обставини, які за СРСР ніколи б не змогли з’явитися в літературі – світ піонерів-вампірів, бродячих партизан-мерців, червоноармійців як ангелів-охоронців та комсомольських значків як амулетів.
Героїня «Мрака» Соня рухається до живого Леніна, і на своєму шляху вона готова на все – і робить все: вбиває і крушить, бо головне – мета. Тут «Мрак» перегукується з сорокінськими «Сердцами четырех», де герої теж беззупинно пробиваються до фінальної мети, яка виявляється чотирма кульками з цифрами 6, 2, 5, 5. В принципі, на якомусь рівні подорож Соні до Леніна можна було б сприйняти як метафору багаторічного руху радянського народу до комунізму, але не будемо звужувати твір до однієї ідеї. Книжка настільки гарна, цілісна і у той самий час багашарова, що, як і годиться якісній літературі, на кожного читача вона справить своє враження і спонукає до власних висновків, «про шо ета кніга».