g: 26.04.2016
Після довгої перерви вирішив почитати знову Суворова.
Цього разу він взявся за післясталінські часи, хоча улюбленої ним теми війни, звісно, не уникнув. Як завжди, книжка трохи перенасичена цифрами, пунктуальними описами складу дивізій та танкових бригад, хоча основна тема – нові керівники СРСР після смерті Сталіна.
Суворова можна (справедливо) звинувачувати у деяких вільних твердженнях, які часто базуються на непрямих доказах, але він компенсує це логікою. Тому всі його історичні версії, як на мене, треба якщо не сліпо приймати, то принаймні брати до відома. Що я і зробив.
А оскільки зараз для мене, здається, не найкращий час для художньої літератури, то, очевидно, продовжу читати трилогію, перейшовши до “Кузькиной матери”
Если бы так пошло и дальше, очень скоро шефом НКВД Украины могли бы назначить двадцатилетнего лейтенанта Государственной безопасности, которого расстреляли бы сразу после вступления в должность.
Ни одно из социалистических государств не дало ничего похожего на ожидаемые плоды. Все они, без исключения (без единого исключения!), — диктатуры, наиболее характерный плод которых — насилие над человеком. Более того, все они поразительно однообразны в своей экономической неэффективности. Можно считать экспериментально доказанным, что социалистическое дерево дает вовсе не те плоды, которые от него ожидались, а совсем противоположные. Эксперимент этот проведен в таком огромном масштабе и в таких различных условиях, что сомнения могут оставаться только у неосведомленных людей, которых, конечно, и сейчас по известным причинам очень много.
