g: 10.05.2015
Чим далі заглиблюєшся в історію, тим частіше потрапляєш на дослідження дуже вузьких і спеціальних тем. Починати з них, напевно, не варто, але на певному етапі переходу з оглядових масштабних досліджень на дрібні деталі не уникнути.
‘В кругу сверстников’ – саме така книжка про індивідуальні деталі великоï картини СРСР у вузькому розрізі – молоді шкільного, інститутського і призивного віків 20-х рр. Сам підхід – соціальна історія – ускладнює можливість робити узагальнення, бо базується на особистих історіях, документах окремих одиниць.
Але навіть при такому масштабуванні деякі висновки напрошуються. Перший з них – показушність і декларативність більшості заяв перших років СРСР – від загальнодоступноï освіти до особливого характеру Красной Арміï, яка нібити стала повною протилежністю арміï царськоï.
Відчувається, що 20-ті були роками величезного підйому низів, що повірили в обіцянку ‘кто був ніким, той стане всім’. І поступового розуміння нездійсненості цих обіцянок. Освіта не стала загальнодоступною навіть для робітників і селян, які часто були вимушені оплачувати ïï прямо або опосередковано (через, наприклад, т.зв. ‘самообложение’) і, як наслідок, часто кидали навчання на півшляху. Масовість часто означала значне падіння якості – як у шкільній, так і вищій освіті. Всю ïï систему просякали несчисленні обмеження, ідеологічні перешкоди, різноманітні фаворитизми та несправедливості. Беззупинні масові чистки серед студентів і викладачів робили ніщивні удари як по можливостям отримати освіту, так і по наповненості самого поняття освіти.
Армія, яку переважно селянство сприймало як можливість соціального ліфту, шанс отримати навички, більші, ніж їх могло дати звичне середовище, вирватися з касти, натомість намагалася зробити з красноармійців майбутніх безплатних агітаторів комуністичного експерименту, роблячи у підготовці серйозний перекіс у бік політграмоти на шкоду будь-яким спеціальним знанням.
Звісно, нова реальність не була однозначною. Комусь вона дійсно надала недосяжні до цього шанси, але масштаби змін були на порядки меньші, ніж прийнято вважати, виходячі з радянськоï пропагандистськоï картинки. А головне, перше десятиліття не народило ніякого особливого покоління нових радянських людей (як цим завжди хизувалася радянська влада), скоріше, покоління конформістів, які вимушені були прийняти нові правила гри, залишившися, по суті, в межах своєï селянськоï або дрібнобуржуазноï психологіï, вірувань і світогляду. Головний висновок з книжки – навіть у перші роки СРСР ідеалізм побудови нового світу не був панівним явищем. Про подальші роки годі й казати.
Решта – це безліч деталей побуту, сподівань і розчарувань молодих людей майже сто років тому.