24.11.2015
Хоча в силу багатьох причин сам Пол Пот став досить відомою медіа-фігурою, нарівні з такими людоїдами, як імператор Бокасса, угандійський президент Іді Амін, Гітлер чи Сталін, обставини загибелі 10% населення у Демократичній Кампучії протягом 1975-1979 рр. залишалися (принаймні для мене) туманними. Ось я і вирішив трохи цей туман розвіяти.
Не можу сказати, що це повністю вдалося. І вини автора тут, напевно, немає. Пол Пот і очолювані ним протягом 40 років червоні кхмери були помішані на конспірації. Про те, що саме їхня (комуністична) партія прийшли до влади, повідомити вони вирішили лише через 2 роки. Всі чотири роки при владі вони старанно приховували склад керівництва, рішення, сферу обов’язків кожного, постійно міняли місце перебування, так, ніби вони продовжували існувати в підпіллі, як і попередні 20 років. Ідентифікувати самого Пол Пота вдалося випадково, лише коли він перебував з візитом у Китаї і Північній Кореї і з’явилися перші його фотографії.
Все, що можна з впевненістю сказати про Пол Пота, – життя своє він провів під багатьма масками. І саме тому всі, хто впізнав у новому прем’єрі Демократичної Кампучії Салота Сара, до цього студента у Парижі, потім – викладача у пномпенському коледжі, дивувалися: як ця тиха, ввічлива (багато хто казав, сіра) людина могла перетворитися на Пол Пота. Хоча нічого дивного в цьому, власне, немає. Таких недоречних людей, що приходили до влади, в історії людства чимало. Згадаймо ще раз того ж Сталіна – сірого бюрократа, якого після жовтневого перевороту мало хто знав і в якому ніхто, напевно, не бачив майбутнього монстра. До речі, Пол Пот і наступні 20 років, коли він з поплічниками ховався в лісах, партизанив, все ще перебуваючи у полоні своїх спотворених поглядів на світ, слабої інформованості і власних комплексів, – це аналог Сталіна, якби 1939 року того якимсь чином вдалося усунути від влади, але він продовжував би діяльність у сибірській тайзі ще 20 років.
Отже, політична біографія Пол Пота через певний брак надійно встановленних фактів і величезні життєві лакуни у певному розумінні перетворилася на узагальнення, на таку собі роман-енциклопедію по диктаторах. А також на черговий вирок комунізму, кожен експеримент з побудови якого закінчуєтья завжди однаково – смертями мільйонів, зруйнованою країною, понівеченими долями і довгим періодом реабілітації (у Камбоджі цей процес триває досі).
Тот, кто борется за коммунизм, должен уметь вести борьбу и прекращать ее, уметь говорить правду и умалчивать о ней, верно служить и отказываться от службы, выполнять и нарушать обещания, не сворачивать с опасного пути и избегать риска, быть известным и держаться в тени. Тот, кто борется за коммунизм, из всех добродетелей наделен лишь одной — он борется за коммунизм. Бертольд Брехт. Предпринятые меры (The Measures Taken)
После того как Сангкум одержал решительную победу на выборах, его газета расписала, какой стала бы жизнь в Камбодже, если бы к власти когда-нибудь пришли коммунисты: «Не останется ни одного счастливого. Все станут работать на правительство. Никто не будет ездить на машинах или велосипедах; людям запретят носить красивую одежду, все будут одинаково одеты в черное. Нельзя будет наслаждаться вкусной едой. Если вдруг вы съедите больше положенного, а правительство узнает об этом, вас схватят и расстреляют».[79] Это удивительное пророчество о практике социализма, написанное с определенной целью, начало сбываться в апреле 1975 года, когда отряды коммунистов освободили Пномпень и эвакуировали его население.
характеристику, которую Г. Аксельрод дал Ленину: «Он был революционером двадцать четыре часа в сутки, а когда спал, ему снилась революция»
«Я отвечал за все, так что вина лежит на мне, но, товарищ, покажи мне хотя бы один документ, доказывающий, что лично я был ответственен за эти смерти»».