Новое литературное обозрение, 2002. ISBN: 5-86793-180-3

Головне питання, заради якого я, власне, і брався за книжку, – звідки виникла ідея Великої Сербії, що так пов'язує сербів з Росією і чому вони, скажемо м'яко, такі ненормально пихаті при тому, що Сербія ніколи не відігравала значної ролі ані в світі, ані в Європі – так і залишилося без відповіді. Незначні історичні екскурси дали деяке уявлення про можливі корені проблеми – скажімо, ідея захисту православ'я в умовах турецької окупації виглядає одним з можливих стимулів для цього божевілля – але не більше.
Загальне відчуття, яке випливає з книжки, проблеми там не тільки з Сербією. Сама Сербія сильно нагадує Росію після розпаду СРСР – ті самі постімперські фантомні болі, таке ж самовідчуття ображеного центру по відношенню до інших, зрадницьких, республік, та сама ностальгія за чудовим минулим (як у Павича чи Кустуріци). Втім, багато чого відбувалося і в Хорватії при Туджмані, і у Боснії, хоча всі ці республіки значно поступалися «старшому брату» у масштабах божевілля.
Книжку розділено на тематичні блоки – історія, релігія, музика, кіно, література – у постюгославській реальності. Для тих, хто по-справжньому цікавиться югославськими Балканами, вона може бути корисною і пізнавальною, але Павич викликає у мене тугу, Кустуріца вже після другого фільму притомив, а циганщина Бреговича мене ніколи не захоплювала, то й книжка виявилася для мене купою непотрібних фактів на нецікаву тему.
Єдине корисне, що я з неї виніс – це відкриття, що група «Лайбах» родом з Словенії, а її назва – германізований варіант Люблян. Решта – для любителів балканщини. Три бали – це оцінка автору, якому явно любить цю територію, знає її, але при цьому вміє тримати дистанцію від усіх задієних сил, зберігаючи нейтралітет в оцінках. 20.02.2012