Канада НЛО наукпоп Книжковий клуб біографії Румунія ГИХЛ Бельгія Норвегія Словенія Иностранка Азбука Швеція g Уругвай худліт Австрія Corpus Іран Наука Художественная литература Індія Швейцарія Єгипет Німеччина Польща Открытый мир Ad Marginem КоЛибри ЗебраЕ БСГ-Пресс Правда Кристалл Глагол Гелиос Туреччина дрянь фантастика Японія Молдова Текст Італія Ізраїль Terra Fantastica Северо-запад пресс Хорватія Софія Лілея-НВ Греція Росія Прогресс Болгарія США Литва історія Советская Россия Голандія Британія Україна Ірландія Рипол Португалія Іспанія Монголія Критика Пакістан Чехія СРСР Вагриус n У-Фактория Кальварія Фоліо Бразилія Эксмо Білорусь Red Fish Радуга Гелеос Митин Журнал Kolonna Молодая гвардия Угорщина поп Центрполиграф Узбекістан УльтраКультура сатира Дуліби Туркменістан ПАР Захаров Махаон Фінляндія Сербія Гиперион Данія Алгоритм АСТ Главліт Китай Аргентина Aвстралія мандріан Симпозиум драматургія жестяк Мексика нобель Терра Північна Корея Амфора Советский писатель kindle шум Люксембург Книга Колумбія Франція Ісландія Дніпро Детская литература Піраміда Балкани Юніверс Буква і Цифра Сирія Нігерія

Патрик Модиано
Маленькое чудо

Иностранка, 2004. ISBN: 5-94145-191-1, 5-93381-135-1

В інтерв'ю після отримання Нобелівки Мондіано сказав, що все життя писав один роман. Якщо саме його я прочитав, тоді не знаю, за що йому присудили премію. «Маленькое чудо» – це кілька днів з життя молодої парижанки, який починається з малозначущої для читача події – вона зустрічає в метро жінку, схожу на її маму, що нібито померла кілька років тому. Далі автор детально описує пересування героїні Парижем, прискіпливо перерахоючи площі, вулиці і кафе, куди вона заходить, перебиваючи все це не надто глибокими з психологічної точки зори ремінісценціями. З розкиданих спогадів ми дізнаємося про життя героїні до того, але за душу її історія не чіпляє, як не може зачепити емоційно жодна історія, написана сухою мовою звіту – жили там-то, переїхали туди-то, мама мене залишала на дядю, а чи дядя це був? може, це був мій тато? Так ми поступово доходимо до фіналу історії, якого теж, власне, нема. Яскравої точки не спостерігається. 

Я розумію жанр «історії з життя», але треба докладати куди більше зусиль, щоб ця історія примусила читача співпереживати, і трошки більше вигадки і літературних талантів, щоб історія набула загальнолюдського звучання, а значить – викликала якусь інтелектуальну чи емоційну реакцію. 29.10.2014

© MMVIII-MMXIV, bookworm