g: 09.03.2015
Гор Відал – одне з моïх відкриттів останнього часу. «Месія» – книжка, що теж особливо не разчарувала. Заманливий сюжет, непогане виконання.
Відал береться за тему, яка підспудно виникає, напевно, у багатьох: як проповідь (прозріння чи просто божевілля, що теж не виключено) однієï людини стає релігійною догмою і каноном для мільйонів. Становлення новоï релігії відбувається в романі в наші часи, і ми можемо осмисленно відстежувати весь процес, що розгортається перед нашими очима, розуміти суспільні механізми, професійні засоби, психологію і світогляд задіяних осіб, а головне – домислювати те, чого в романі нема. Власне, головна проблема з «Месією» – його недостатня проробленість. Багато чого – масштаби можливоï внутрішньоï боротьби між ‘апостолами’, хворобливе і суб’єктивне затвердження остаточного канону, все мереживо можливих тем, підтем, конфліктів, союзів, випадковостей і невипадковостей, врешті-решт зрозумілі паралелі й алюзіï на чинні релігіï – Відал часто лише позначає. А міг би запропонувати таку картину, що аж дух захопило б. Пояснення цьому в мене поки що одне – це один з перших романів, написанний у 30 років, і тієï майстерності, яку демонструє Відал у «Юліані», на той час він ще не досяг. Може бути й інші пояснення. Наприклад, я помилково побачив у Відалі талант більший, ніж у нього насправді був, а «Юліан» – лише випадкова вдача, a fluke. З’ясую це згодом, прочитавши ще щось.
(her name was either Ethel or Valerie, two names which I always confuse due to a particularly revolutionary course I once took in mnemonics)