g: 03.02.2016
“Тигролови” мені геть не сподобалися. Тобто взагалі. Пафосна мова, що нагадує оперу чи епос, а ще більше – старий добрий соцреалістичний роман, в якому сюжет стрункий і передбачуваний як пряма лінія, персонажі картонні й одновимірні, відсутні гумор і хоч якась спроба глибини. Такою літературою нас годували в школі, хіба що ми мали відчувати себе тоді по сей бік барикад, а Багряний пропонує побути та поспівпереживати героям по інший бік. Але цю, протилежну, реальність відрізняє від тієï, радянськоï, лише деякі замінені слова. Там, де має бути бездоганний комуніст, тепер постає до нудьги ідеалізований нащадок козака. Замість величних картин соціалізму – пасторальні картини украïнства. Все піднесено-героïчне, чорно-біле, нудне. Всі позитивні героï красені й велетні, всі негативні – “шпіони гадюкіни”, тільки нквдісти. Все таке пласке, без причини багатослівне там, де не треба, й куце там, де можна було б хоч якоюсь інтригою, складним поворотом, несподіванним спостереженням хоч трохи пожвавити сюжет. Штампи, безкінечні і безпричинно деталізовані описи природи, побуту при відсутності характерів й конфліктів. Одне слово, у літературному сенсі твір настільки простоватий, що мимоволі нагадує звичайну графоманію.
Але оскільки навіть у поганій книжці можна знайти щось корисне, то відзначу либонь знання автора географії, флори та фауни Далекого Сходу, а також загальні цікаві відомості про украïнський Зелений клин, етнографію тамтешніх украïнців. Втім достовірність цієï інформаціï я, на жаль, перевірити не можу. Раптом і тут автору закортіло споетизувати дійсність.
Отже, суцільне розчарування. Другий роман прочитаю якось іншим разом.