11.11.2015
Зимова війна між Фінляндією і СРСР – одна з тем, практично повністю випущенних у радянських підручниках, і тому це також одна з тем, з якою я давно збирався познайомитися глибше. Цікавила мене, звісно, точка зору не якогось відставного радянського генерала чи придворного історика, а погляд з того боку лінії конфлікту. Вяйньо Таннер в цьому відношенні повністю підходив – під час війни він займав посаду міністра закордонних справ Фінляндії, а до цього протягом кількох місяців брав особисту участь у переговорах з СРСР. Його погляд – погляд дипломата. Розповідає він, відповідно, про суто дипломатичний аспект війни: передісторію, дипломатичні зусилля під час війни, що врешті-решт призвели до перемир’я, позиції основних країн тощо.
Про аналогії, які самі напрошуються між теперішнімі подіями в Україні і зимовою війною писали неодноразово. І на те є всі підстави. Кілька цитат:
Вся советская пропагандистская машина была приведена в действие против Финляндии. Корреспондент ТАСС в Хельсинки Лисин ежедневно передавал по телефону в Москву насквозь фальшивые репортажи о ситуации в Финляндии, которые старательно печатались советскими газетами. На фабриках и заводах в различных городах Советского Союза состоялись митинги, во время которых их участники требовали, чтобы советские требования были приняты.
Советские военные, вероятно, полагали за неделю пройти парадным маршем до столицы, получая приветствия как освободители
Нет сомнения, что в период формирования правительства в Териоки существовала надежда на то, что оно может получить широкую народную поддержку в деле свержения буржуазного правительства и военно-фашистской клики, которые были истинными правителями Финляндии. Это не удалось выполнить; нет смысла спорить о причинах, шюцкор и фашисты были слишком сильны, или массы финского народа оказались не готовы принять искреннее социалистическое правительство; фактом остается то, что правительство в Териоки не смогло обрести власть над всей Финляндией.
Поначалу весь мир считал дело Финляндии безнадежным. Нам все сочувствовали, но ниоткуда мы не получили действенной помощи. Лишь когда стало очевидным, что Финляндия оказалась способной на энергичный отпор врагу, к нам стала поступать обильная гуманитарная и материальная помощь, в частности от Швеции и западных стран. Но не было сколько-нибудь заметной помощи людскими ресурсами. Можно сказать, что мы вели войну фактически в одиночестве.
Не буду переповідати зміст книжки. Скажу тільки, що у кульмінаційні моменти вона читається цілком як справжній тріллер. І згадаю одну цікаву думку Таннера. У березні 1940 р. Фінляндія, вирішивши піти на мирні переговори з СРСР, багато в чому визначив хід подальшої історії. Вибір, який стояв у той час перед фінським урядом: звернутися до Західу по допомогу чи все-таки спробувати домовитися з агресивним сусідом – ймовірно, відтермінував світову війну на рік, причому це була б зовсім інша війна, з іншою диспозицією сил і на іншому полі битви.
Нарешті, ще одна цитата, яка може слугувати епіграфом до всієї історії цієї війни (а також всіх подібних війн, на які багато історія СРСР і Росії):
Пока существует вера в международное право и обязательный характер подписанных договоров, не допускается возможность того, что великое государство станет притязать под угрозой применения силы на обладание территорией другого государства.