g: 25.02.2016
Вперше за багато часу історична книжка, яка по-справжньому все перевертає з голови на ноги у голові (вибачте за коряву образність). Причому мова не про оригінальні теоріï а ля Фоменко, це праця знаного академічного історика, які своï висновки робить з наявних фактів, ау своïх інтерпретаціях залишається на наукових позиціях.
Починає Толочко-мол. з того, що, здається, незсувним фундаментов історіï часів до Киïвськоï Русі – знаменитоï “Повісті врем’яних літ”, тієï самоï, де растікатися мислею по древу, де Ольга, де Рюрик, отмстіть неразумним хазарам тощо. І починає несподівано: власне, історичним документом цей літопис можна вважати настільки ж, наскільки є документальним Беовульф чи скандинавська сага. Іншими словами, це не історичний документ, а літературний твір, написаний до того ж через 200 років від подій, які яскраво описує.
Першу частину “Очерків” й присвячено аналізу того, чому ані до дат, ані до описаних подій, ані до загальноï картини “Повісті” не можна ставитися з довірою. Толочко прискіпливо розглядає явні неоковирності, неспівпадіння, неможливі структурні побудови (наприклад, неприродну циклічнисть подій з кроком у 3, 27, 33 роки) та ін.
Отже, все було не так, не там, не з тими і не тоді.
Друга частина – критичний огляд теорій щодо реального стану справ на територіï майбутньоï Русі – від руського каганату до історичних джерел поза “Повістю”. Ïх небагато, але вони є, і з різною переконливістю з них історики намагаються вибрати якісь відомості про час і стан справ. На жаль, при цьому більшість дослідників знаходиться у полоні все тієï ж “Повісті”, часто роблячи логічні натяжки, а то й просто знаходячи те, що хотілося знайти.
Третя частина – власне, огляд відомостей, які з якоюсь достовірністю ми насправді можемо знати про часи становлення Русі.
І тут, напевно, найцікавіше – аналогія з Компанією Гудзонового проливу й схожих Ост- та Вест-індською компаніями, особливими, квазідержавними структурами, що існували кілька століть, мали власні арміï, вибудовували систему адміністраціï туземних територій, при цьому залишаючися суто комерційними підприємствами. Аналогія в різноманітних деталях з першими русами настільки сильна, що мимоволі мусиш замислитися. Навіть сама назва ‘русь’, над змістом якоï сушить голову не одне покоління істориків, набуває нових граней у світлі саме такого порівняння. Так, наприклад, в португальській Африці існував цілий клас посередників у работоргівлі, так званих lançados, португальців, що мешкали серед місцевого населення під протекцією місцевих керманичей.
“Поставим мысленный эксперимент – происходи события в дописьменную эпоху и располагай мы только случайными упоминаниями в записках путешественников и географических трактатах, lançados выглядели бы таким же таинственным народом Африки, как русь – Восточной Европы, и дискуссии об их происхождении велись бы сходные”.
“Дальняя торговля формировала особенный тип людей, соответствующие стратегии адаптации и способы выживания и как следствие – своеобразное “фронтирное” сообщество, казавшееся сторонним наблюдателям “народом”, но на самом деле представлявшее собой торговую ассоциацию”.
Ось такі дуже загалом основні моменти надзвичайно цікавоï книжки Толочка-мол. А не менш цікавих дрібніших ідей і спостережень там на кожній сторінці з десяток.