g: 21.02.2016
Хоча книжка є збіркою документів з архівів КДБ УРСР, на диво легко і цікаво прочиталося.
Кинулося в очі, що різноманітні акціï, або, як воно фігурує у звітах КДБ “прояви”, не обмежувалися, як це можно було подумати, західною Украïною та Києвом, натомість, охоплювала всю краïну – від Криму до Чернігову. І помітно не відрізнялися наповненням і набором месіджей.
Зауважив також, що навіть у документах під грифами “таємно” чи “цілком таємно”, КДБшники все одно не могли бути щирими. Безліч “нібито”, страх називати керівників СРСР за ім’ям (Ленін завжди йменується як “Засновник радянськоï держави”, а чинний партійний діяч – “один з керівників”).
Особливо цікавими були два переліки питань, які ставлять прости люди на актуальні теми, серед яких було, наприклад, таке: як відрізнити антирадянську пропаганду від звичайного невдоволення безгосподарністю. чергами, нестачею продуктів, низькою якістю товарів?