g: 08.06.2015
Як би не хотілося Буху, щоб було інакше, він сам визнає, що Росія займає замале місце у світосприйнятті японців. Тому тема цього дослідження хай не повністю вигадана, але значно вимучена. Куди змістовнішими були б порівняння самоусвідомлення японців з Заходом, Азією, Китаєм.
Автор роздає роздратовані поради. Мовляв, відмовся японська влада від базового підходу ‘чотири острови відразу’ щодо північних територій, і російсько-японські стосунки могли б зрушити з мертвоï точки. Російська самовпевненість не дозволяє йому побачити інший можливий вихід – поступки з боку Росіï.
Ще одним вагомим недоліком є час написання книжки. 2009-го можна було ще говорити про певне потепління між краïнами. 2015-го, після Криму і Донбасу, стосунки відкотилися до стану, в якому вони перебували за часів ‘холодноï війни’. Що знову робить актуальними і ту недовіру, що історично Японія і відчувала до Росіï, і те бачення російського національного характеру – від експансіонізму, любові до вирішення питань силою до вкоренілого комплексу облоги – які і лежали в основі історичноï нелюбові до Росії і які ми охоче розділяємо з японцями.
Промайнули в тексті також деякі російські ватні деталі: наприклад, називання лівих рухів ‘прогресивними’ у типово радянському дусі.
Втім, навіть з врахуванням всього вищенаведеного книжка дає корисне заглиблення у те, як бачать самих себе японці, і як шукають своє місце в світі, що коливалося від ‘ми – захід’ (‘біле серце під жовтою шкірою’) до ми особливий, правильний і успішний (на відміну від Росіï) схід.
Отже, всім, кому цікава Японія, книжку читати варто. Вона невелика, 200 сторінок. І навіть більшість ïï недоліки пояснюються не злою волею автора, а щирим бажанням японіста зробити Японію ближчою і руського – щоб Росія мала в світі більше значення, ніж те, що є.
