g: 26.12.2014
Щоб передати враження від масодівських книжок, можна звернутися до популярної зараз серед фізиків теорії про мультиверс – супервсесвіт, який об’єднує всі можливі всесвіти; кожна подія реалізується не в одному з можливих варіантів, а в усіх – і кожна відбувається в одному з паралельних всесвітів, перетворюючи його на майже копію сусіднього.
Масодов бере знайомий до болю, сотні разів перевірений набір радянської літератури, її стилістику, ідейний набір і змінює лише кілька базових деталей. І виникає паралельний соцреалізм, в якому мирно співіснують герої панфьорівських “Брусків” з натуралізмом “Колимських оповідань” Шаламова і антуражем “Повернення живих мерців”. Причому всі чужорідні для соцреалізму деталі виникають в тексті не відразу, вони поступово, природньо, без різкої границі (як, наприклад, у «Романі» Сорокіна) винирують у тексті, щоб врешті-решт перетворити твір на щось принципово нове. Щось схоже зробив Тарантіно з Родрігесом у «Від заходу до світанку», де бойовик перетікає у фільм про вампирів.
В принципі, за нормальних обставин радянська література і мала би бути реалізованою у багатьох інших формах, які б виходили за межі нудного канона. Мав би бути соцреалістичний роман жахів, соцсюрреалізм і виробниче порно. Масодов і заповнює ці лакуни в радянській літературі, перетворюючи свою вірну Сталіну піонерку Катю в казкову Снігуроньку, що вбиває своїм холодом все навколо.