Від перших сторінок засумував. Детальний, просто-таки біблійний опис генеалогічного древа Чехових навіював думки, що з вибором книжки я помилився.
Від перших сторінок засумував. Детальний, просто-таки біблійний опис генеалогічного древа Чехових навіював думки, що з вибором книжки я помилився. І я тут же згадав, що, власне, я взагалі не люблю біографії письменників. Мене мало цікавить, що відбувалося в їхньому житті, оскільки я схильний вважати, що письменницький дар має мало спільного з перипетіями життя.
Але також я майже ніколи не кидаю розпочату книжку. До того ж, Рейфілд запам’ятався мені блискучим дослідженням «Сталин и его подручные», через що, власне, я і придбав цю книжку. Отже я продовжив пробиватися крізь прабабок і прапрадідів Антона Павловича, зусилля яких врешті-решт і мали призвести до появи його на світ.
І раптом, десь сторінці на 30-й біографія Чехова трансформувалася в захопливий роман, в якому замість діалогів – уривки з листів і який з кожною сторінкою засмоктував все глибше.
Рейнфільд провів неймовірну роботу. Проаналізувавши не тільки листи самого Чехова й листи Чехову, але й тонни листування всіх задіяних в оповіді осіб, він відтворив ледь не щоденне життя письменника, наситивши текст деталями, які і перетворили звичайну біографію в повноцінний роман, не гірше за маркесівські «Сто років самотності».
Всім, хто віддає перевагу життєописам з упором на творчий процес, з заглибленням в ідейну основу творів, «Жизнь Антона Чехова», напевно, здаватиметься побутово-заниженою, вульгаризованою і навіть блюзнірською. Подумати тільки, Чехов міг обговорювати свій геморой чи використовувати у листах матюки (які не потрапили навіть в академічне видання). Всім, кому подобається Чехов, канонізований шкільною програмою, читати цю книжку, напевно, не варто, тому що в ній перед нами постає жива людина з чахоткою, заплутаним павутинням романів і романчиків, яка то просить передати плед з москви в ялту то сумує за недоступним баликом, в якій поєднуються високі пориви душі й ганебна любов до чуток, людина щедра душею, турботлива і, одночасно, образлива і в чомусь цинічна, що з легкістю може висміяти в творі найближчу людину.
Чи дозволяє вся ця життєва дрібнота краще зрозуміти чехівські твори? Читаючи книжку, я, до речі, вперше усвідомив, що доробок Чехова в драматургію ледь дотягує до десяти п’єс, між тим саме завдяки цим його п’єсам Чехов є одним з найбільш відомих у світі драматургів. Але повертаючися до питання. Як на мене, питання взагалі-то має стояти так: А чи потрібно щось читати, крім самих творів, щоб краще зрозуміти письменника? Будь-які інтепретація твору з боку навіть найглибшого дослідника є лише однією з тисячох можливих інтерпретацій. Краще читати самому і самому робити висновки, що ж хотів сказати автор. А хотів він сказати те, що читач захотів чи зміг почути.