g: 22.09.2014
Російська, а потім і радянська історіографія старанно обходила стороною ганебну російсько-японську війну 1904-1905 року, тому не дивно, що я вперше у таких деталях ознайомився з усіма обставинами цієї військової катастрофи.
Власне, ван дер Ойє знайомить не стільки з перебігом самої війни, скільки з тими ідеологічними конструктами, які панували в Росії і які призводили до бездарних дій на Далекому Сході, що й завершилися поразкою.
Сама історія дальносхідної політики Росії при Ніколаї має початок з його подорожі, в яку його відправили батьки по досягненню ним повноліття. На відміну від традиційного маршруту на Захід, Ніколай вирушив на Схід, проїхавшись основними країнами Азії і завершивши подорож у Японії (саме тут на нього напав місцевий патріот – історію про це хорошо виклав Мєщєряков у «Император Мэйдзи и его Япония»). У подорожі Ніколая супроводжував Еспер Ухтомський, з яким пов’язаний один з ідеологічних напрямків, що вплинули на політику Росії – «восточнічество», сутність якого полягала в переконанні, що Росія по суті своїй країна східна, яка має мало спільного з Заходом як таким. Традиції, сам дух Росії є протилежним Заходу і дуже близьким Сходу, і тому саме тут, на Сході, і є справжнє місце Росії.
«Восточная природа России давала ей моральное право захватывать территории на Дальнем Востоке, поскольку в отличие от британского колониализма, у царя были исключительно дружественные намерения»
Іншим не менш впливим напрямком думки був так званий «конвістадорський капіталізм», ідеологом якого вважають Пржевальського. Ця теорія, як видно з назви, теж спонукала до східного напрямку розвитку, втім принципова відмінність її від ідеї Ухтомського у тому, що Пржевальський і його пізніші послідовники не вважали Росію імперією східною, а Схід – рівноправним по відношенню до Росії. Просто саме сюди, на думку ідеологів теорії, має розширюватися російська імперія, захоплюючи все нові території.
В цьому відношенні риторика, що її використовували прихильники конквістадорського капіталізму, разюче нагадують теперішні заяви Росії щодо територій з так званим “російськомовним населенням”.
Кілька характерних висловлювань тих часів:
«Международное право не может быть приложимо в сношениях с полудикими народами»
«Китай, предоставленный самому себе, никогда не сделается опасным для России соседом, но Китай под опекой иностранных агентов, назойливо предлагающих ему вооружение, инструкторов и стратегические планы, удовлетворяющие политическим комбинациям Запада – такой Китай заставляет нас быть бдительным»
«Великобритания, Германия и другие капиталистические державы искали там [в Китае] лишь прибыли, а у России были лишь исключительно благие намерения».
«Маньчжуры предпочитают русских своему правительству за то, что жизнь под властью Белого Царя намного лучше».
«Что же касается договоров и трактатов, то они не должны быть для нас препятствием при выполнении нами нашей исторической миссии на дальнем востоке»
«Мы со времен Пржевальского держались убеждения, что с одним батальоном можно пройти через весь Китай. Горсть казаков может бесприпятственно дойти до Пекина»
До болю знайома риторика, яка ще раз засвідчує, наскільки Россія зупинилася в своєму світоусвідомленні в минулому, не помітивши, як змінився за цей час світ.
Ще одним ідеологічним поглядом того часу була теорія «жовтої загрози», виразником якої виступав, зокрема, військовий міністр Куропаткін. Все те саме, крім однієї деталі – прихильники цього напрямку бачили у Сході не слабкого супротивника, який не здатний протидіяти експансії, скільки самостійну експансійну силу, одже, постійну загрозу Росії.
Нарешті, наймирнішими, хоча не менш експансіоністськими були погляди довгий час всесильного міністра фінансів Вітте – теорія penetration pacifique, тихого, економічного завоювання. Проявами цієї концепції стало будівнитцво КВЖД, створення Російсько-китайського банку та широкі плани подальшої економічної експансії, яку перервало захоплення Порт-Артура і Дальнєго.
Під впливом всіх цих теорій у різні часи знаходився імператор Ніколай, який то закохувався у нове бачення, то розчаровувався у ньому, то знову повертався. Як наслідок, політика Росії на Сході виглядала смиканою, суперечливою, а сама Росія з кожним новим кроком втрачала прихильність чи нейтралітет чергової країни. При цьому жодна з теорій повністю не відповідала дійсності і не враховувала всіх факторів. Врешті-решт, коли Японія напала на російський флот у Порт-Артурі, Росія виявилася абсолютно до цього не готовою. 19.09.2014 
Во время русско-турецкой войны 1877-1878 гг. многие русские были убеждены, что военные действия были полностью оправданы желанием европейских христиан, находящихся под османским владычеством, перейти под власть Романовых.
Російська, а потім і радянська історіографія старанно обходила стороною ганебну російсько-японську війну 1904-1905 року, тому не дивно, що я вперше у таких деталях ознайомився з усіма обставинами цієї військової катастрофи.
